ДИКУВА́ТИЙ, а, е. Трохи дикий. Той погляд пропікав наскрізь: було в дідових очах і щось.. розумне, і щось дикувате (Збан., Малин. дзвін, 1958, 5); Навчив [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (Ковінька, Кутя.., 1960, 28); Віра була жвавіша, кмітливіша, ніж соромлива, дикувата Ліза (Руд., Вітер.., 1958, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 276.