ДИЗЕНТЕ́РИК, а, ч., розм. Хворий на дизентерію. Згадав хлопця, дизентерика в Слов’янській лікарні, й розповів Софії про зустріч з ним (Ле, Історія радості, 1947, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 274.