ДИВОГЛЯ́Д, у, ч., діал. Диво. Так голосно вона кричала, що всі сусіди стали збігатися, як на який дивогляд (Черемш., Тв., 1960, 75); Не скорив тебе [волошко] той садівник, Що дивогляди виводити звик, Що простуватих дивує сусідів Барвами різних гібридів (Рильський, Троянди.., 1957, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 273.