ДИВЕ́РСІЯ, ї, ж.

1. Акт зруйнування або пошкодження об’єктів військового, державного значення агентами ворожих країн або народними месниками у тилу окупантів. [Сергєєв:] Я дам радіограму партизанським загонам: на шляхах відступу Манштейна чинити диверсії, гальмувати просування (Дмит., Драм. тв., 1958, 173); Він точно вже знає, що перед ним японці.. і що несли вони динаміт для диверсій в шахтах (Довж., І, 1958, 102).

2. Військова операція, здійснювана для відвернення уваги противника від місця, де готується головний удар. — Чіттадіні від себе просив короля дозволити козацьку диверсію з боку Чорного моря, щоб відтягти в інший бік частину турецького війська (Тулуб, Людолови, II, 1957, 424)

3. перен. Підривна робота в галузі ідеології. Скільки всяких диверсій і підступів проти радянської культури, проти літератури соціалістичного реалізму намагаються чинити сучасні ревізіоністи, що не за страх, а за совість служать імперіалістичній реакції (Літ. газ., 15.III 1959, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 270.