Про УКРЛІТ.ORG

дзьобнути

ДЗЬО́БНУ́ТИ, дзьо́бне́ і рідко ДЗЮ́БНУ́ТИ, дзю́бне́, док. Однокр. до дзьо́ба́ти і дзю́ба́ти. Звільнив обережно Василь синицю, Та вона встигла його дзьобнути за палець (Коп., Як вони.., 1961, 116); Вражий півень, як живий — тільки не дзюбне! (Вовчок, VI, 1956, 293); * Образно. Коли Василько з Грицем добігли до городів, біля них у землю дзьобнуло зразу дві кулі (Панч, Гарні хлопці, 1959, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 269.

вгору