ДЗВЕ́НЬКАННЯ, я, с., діал. Дія за знач. дзве́нькати і звуки, утворювані цією дією. Десь здалека долинуло мелодійне дзвенькання, ніби дзвіночки тихо-тихо бриніли. То спускалися з гір отари (Ів., Вел. очі, 1956, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 264.