ДЖЕРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ДЖЕРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Те саме, що деренча́ти. Проти базару слобідський парк. Там сьогодні, як ніколи, людно. Цокають сокири, джеркотять пилки, глухо шурхають у вправних руках гладенькі рубанки (Шиян, Баланда, 1957, 217); Він кидався на стіну залізної руди, притискав до неї пневматичний свердел, який джеркотів, наче кулемет (Ю. Янов., II, 1958, 365); // Цвірінькати, щебетати, цвірчати, сюрчати (про птахів і комах). Кругом тебе усе живе, усе дише, джеркотить, висвистує (Стор., І, 1957, 333); Буде лист на клені в сонячній крові, коники зелені джеркотять в траві (Сос., Так ніхто.., 1960, 82).

2. Говорити швидко, нерозбірливо або незрозуміло. Все тямлять [пани], джеркотять, як гуси, по-німецьки (Греб., І, 1957, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 262.