ДЕ́-ДЕ, присл.

1. То там, то тут; зрідка. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., 1, 1951, 3); На вулицю виглядали без вікон хати — чорні, як комори.. Де-де забовваніли й люди — в личаках (Мирний, II, 1954, 119).

2. Ледве-ледве; слабо. Із Умані Де-де чуть — гукають Товариші гайдамаки (Шевч., І, 1963, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 231.