ДЕСЯТИ́НА, и, ж.

1. Стара російська одиниця земельної площі, яка дорівнює 1,09 гектара (2400 кв. сажнів). -Не бійсь, всієї землі не одберуть, лишать трохи і нам… так десятин з п’ять… (Коцюб., II, 1955, 388); Сам цар Микола II був найбільшим поміщиком Росії, йому і його родині належало більше 8 мільйонів десятин землі (Колг. Укр., 11, 1957, 27).

2. іст. Десята частина доходів, яку сплачувало, головним чаном на користь церкви, в різних країнах залежне населення в епоху феодалізму. На користь церкви селяни мусили віддавати десяту частину врожаю та приплоду худоби (церковну десятину) (Іст. середніх віків, 1955, 30); Суддя згодився і зажадав від них [старшин] десятину на користь суду, писареві — за прикладання печатки до позову, возному — за виклик покривдженого до суду (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 256.