ДЕ́РТИСЯ і рідко ДРА́ТИСЯ, деру́ся, дере́шся; мин. ч. де́рся, де́рлася, лося і дра́вся, дра́лася, лося; наказ. сп. дери́ся; недок.
1. Розділятися на шматки; розриватися. У матері пазуха дереться, дітям ховаючи, а в дітей пазуха дереться, од матері ховаючи (Номис, 1864, № 9225); // Зношуватися до дірок (про одяг, взуття). Дереться — на нове береться (Номис, 1864, № 11149); // Відриваючись, відокремлюватися від чого-небудь; здиратися. Дурний Хома.. Тоді б драв лика, як дереться (Бор., Тв., 1957, 138).
2. Виходити на високу або круту гору. Хоробрі воїни з тяжкими і здоровенними дрючками пустилися дратися по горі (Мирний, 1,1954, 257); Стежка йшла круто вгору. Рубін нагнувся і поліз рачки. Дертися довелося далеко й високо (Сенч.,На Бат. горі, 1960, 21); * Образно. І знову, сполосована залитими каламутною водою коліями, стрімко дерлася [вулиця] поміж хатами вгору (Коз., Гарячі руки, 1960,120); // Вилазити, підніматися на що-небудь високе, чіпляючись за щось руками й ногами. Один бурлака вглядів одчинені двері, догадавсь, де подівся Бжозовський, і почав дертись по дверях на горище (Н.-Лев., II, 1956, 203); Німці, наче кішки, дралися на вали, козаки приймали їх списами, шаблями, папугами й знятими з гармат та возів колесами (Стар., Облога.., 1961, 74); На такий самісінький дубок я колись біля В’язового на Полтавщині до кібчикового гнізда дрався (Вишня, І, 1956, 295); // перен. Проростаючи, підноситися вгору, чіпляючись за що-небудь (про виткі рослини). Кручені паничі оплутались кругом хреста і дрались аж до самого верху (Стор., І, 1957, 171); Вони [рослини] лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю (Довж., Зач. Десна, 1957, 461); // Пробиратися крізь (через) що-небудь труднопрохідне. Подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік.. Тепер поставало питання, як вернутися назад, щоб не дертися знову крізь тернисті чагарі (Смолич, І, 1958, 90); І хто знає — може дереться лісом лиха людина, крадеться до села і зрадлива роса вкриває її слід (Скл., Шлях.., 1937, 55).
◊ Де́ртися (дра́тися) вго́ру (догори́ і т. ін.): а) випростуючись, підніматися вгору. Колос повний до землі гнеться, а пустий угору дереться (Укр.. присл.., 1955, 170); Чудеса професорів-невропатологів не один раз примушували волосся дратися догори (Вишня, І, 1956, 65); б) прагнути зайняти в суспільстві становище вище від інших. [Виборний:] Ой, ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите (Котл., II, 1953, 13); — Ваша лінія не з ними, а з нами, а ви зовсім не до речі вгору деретеся (Вас., І, 1959, 90); Де́ртися на стіну́ (сті́ни) — бути в збудженому стані, у відчаї; нервувати. Так.. конотопська відьма наробила, що бідна дівка аж на стіну дереться (Кв.-Осн., II, 1956, 207); І чого тільки вони хвилюються, чого ото деруться на стіни? (Шовк., Інженери, 1956, 9).
3. перен. Дуже голосно кричати, співати і т. ін. Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (Н.-Лев., III, 1956, 148); У .. лузі, що перед громадською толокою, з середи на четвер дерся соловей цілісіньку ніч (Март., Тв., 1954, 176).
4. рідко. Битися, скубучи і дряпаючи одне одного (перев. про птахів). На дорозі два півня [півні] деруться аж пір’я летить, і рябий посіда червоного (Вовчок, VI, 1956, 292); Поки горобці дерлися з-за окрушин, Параскіца набрала води й скинула коромисло на плечі (Коцюб., І, 1955, 272).
5. Пас. до де́рти 1, 2. Одсувались комоди і звідти викидались тонкі сорочки, .. з свистом дерлися рядна, літали, мов павутиння, мережки (Коцюб., II, 1955, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 254.