ДЕРКОТА́ТИ, о́че і ДЕРКОТІ́ТИ, оти́ть, недок. Підсил. до де́ркати. Підпадьомкали перепели, деркотіли деркачі, висвистували овчарики, кигикали і квилили, літаючи, чайки (Стор., І, 1957, 334); — Все було шиє [батько ] кожухи та свитки та б’є вовну на струні; все було деркотить струна в сінях од ранку до вечора (Н.-Лев., І, 1956, 55); Аероплан тим часом уже деркотів над селом (Гончар, Таврія.., 1957, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 252.