ДЕ́РЕВО, а, с.

1. Багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону. Високі дерева на краю лісу махали до вітру віттям, немов зачіпали його (Коцюб., І, 1955, 35); Вулиці і шляхи обсаджено декоративними і плодовими деревами (Озелен. колг. села, 1955, 4); * Образно. Твердження, буцімто розвиток літератури, розвиток письменності підтинає під корінь квітуче дерево народної поезії, цілком безпідставні (Рильський, III, 1956, 143); *У порівн. Дома, не вечерявши, Рідкодуб зрізаним деревом упав на ліжко (Кир., Вибр., 1960, 231); // тільки одн. Зрізані стовбури цієї рослини, очищені від гілля; колоди. Десь понабували й дерева: такого понавертали, що піщани аж жахалися… На післязавтрього загадали чоловікам теє дерево обтісувати (Мирний, II, 1954, 95).

∆ Родові́дне де́рево — таблиця у вигляді дерева, що вказує на розгалуження роду, сім’ї; схеми родоводу.

◊ За дере́вами [й] лі́су не ба́чити (не ви́дно) —піклуючись про що-небудь окреме, другорядне, не помічати загального, основного.

2. тільки одн. Матеріал з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби. — Це майстерні. Оце тут з дерева виробляють всячину — і вози, і колеса, мебель всяку, вікна (Мирний, IV, 1955, 329); Залізо і мідь, глина і пісок, вода і повітря, дерево і гас — все це різні речовини (Фізика, II, 1957, 30); // перен. Про бездушну, тупу людину. На Варенцова нема надії. Дерево та ще й дубове (Шевч., VI, 1957, 170); Висміяний професором.., сідав [Микола] на парту, «дерево на дерево», як говорив панотець Павло (Полт., Повість.., 1960, 270).

ДЕРЕВО… Перша частина складних слів, що відповідає слову де́рево, напр.: деревопла́стик, деревосаді́ння.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 246.