ДЕРЕВИ́НА, и, ж. Те саме, що де́рево

1. Скрипить дуплиняна деревина від вітру! зовсім, здається, зогнила: середина витрухла, випала, а не пада — скрипить (Мирний, III, 1954, 129); Хто посадить деревину У садку чи край села, Скажуть всі про ту людину: Недарма вона жила (Воскр., Взагалі.., 1948, 10); Він не здивувався, що його Олеся і досі, схиливши голову на підібрані коліна, сиділа на деревині коло клуні (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 125); Два молодики десь знайшли важку деревину і вибивали нею двері багатого будинку (Тулуб, Людолови, II, 1957, 113); *У порівн. З припічка теліпались ноги п’ятами догори, пальцями вниз. Товсті литки стриміли, наче дві деревини (Н.-Лев., II, 1956, 365).

ДЕРЕВИНА́, и́, ж. 1. Тверда тканина, що знаходиться між корою і серцевиною і становить основну масу деревних або кущових рослин. Бутони і квітки пошкоджують яблуневий квіткоїд, оленка і хрущі, а кору і деревину — червиця в’їдлива (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 346); Широко впроваджуючи пластики, ми не маємо права нехтувати і пресованою деревиною (Роб. газ., 27.11 1964, 2).

2. Те саме, що де́рево 2. За запасами деревини Східний Сибір посідає перше місце в СРСР (Фіз. геогр., 7, 1957, 152); Паровозик тяг дві-три платформи, навантажені деревиною (Чорн., Визвол. земля, 1959, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 245.