ДЕБЕ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Міцної будови тіла; повний, здоровий. — Він, правда, дебелий, а душа, може, й справді у нього ніжна (Вас., І, 1959, 347); Жінка, повільно обсмикуючись та обтрушуючись, підвелася, випросталася на повний зріст: висока, огрядна, дебела (Гончар, Новели, 1954, 79); // Міцний, дужий. В широкій, м’язистій спині та в дебелих в’язах угадувалося незмарноване здоров’я літньої людини, що колись чимало займалася фізичною працею (Руд., Остання шабля, 1959, 7); Він став тепер дорослим, дужим; руки в нього дебелі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 62).

2. Міцний, товстий і грубий (про вироби з дерева, заліза і т. ін.). Тесляр колисочку дебелу Майструє в сінях (Шевч., IІ, 1953, 312); Дебелі ворота з дашком були засунені (Панч, III, 1956, 100); Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! Усе дебеле, жодна гайка не задеренчить (Донч., VI, 1957, 451); // Товстий, цупкий (про тканини, шкіряні вироби і т. ін.). Як я не шарував себе дебелим утиральником.., — нема тепла, аж зубами почав цокотати (Мирний, IV, 1955, 354); Зерно зсипають у мішки Кропив’яні, дебелі (Мал., І, 1956, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 228.