ДВІ́РСЬКИ́Й, дві́рська́, дві́рське́, іст.

1. Належний до панського двору. [Юхим:] Тепера промеж парубків ходять двірські кавалери: лакей, кучер, повар (Кроп., II, 1958, 45); А крізь вікно, мов крізь тюремні грати, Двірські дівчата дивляться (Рильський, Марина, 1944, 12); // знач. ім.: а) дві́рськи́й, дві́рсько́го, ч.; дві́рська́, дві́рсько́ї, ж. Той, хто належить до панського двору. Юруш жив в пишному домі, серед широкого садка, .. їздив на дорогих баских конях та брав хабарі з усіх двірських (Н.-Лев., III, 1956, 299); б) дві́рська́, дві́рсько́ї,ж. Приміщення для челяді. Жив він в темному закутку двірської (Кочура, Зол. грамота, 1960, 18).

2. Належний до царського двору; придворний. Крім сенаторів і послів.., що з’їхалися з цілими натовпами двірської шляхти та челяді, сюди [у Варшаву] зібралися і крамарі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 219.