ДВОРЯ́НКА, и, ж. Жін. до дворяни́н. [Марися:] Ніяк не розберу, чого то дворянці стидно робить. Дивно (К.-Карий, І, 1960, 342); Пані Бажаєва — збідніла дворянка, вдова, була замужем двічі (Л. Укр., III. 1952, 718).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 225.