ДВИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Який двигтить. Йому доводилося на довгі години влипати в двигтючу землю (Довж., І, 1958, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 218.