ДВЕ́РЦІ, две́рець, мн. Зменш. до две́рі. Чорнів кухарський курінь: він був круглий, з низькими очеретяними стінками й дверцями (Н.-Лев., II, 1956, 221); // Стулка, що закриває отвір у чому-небудь. І дверці одкрив я; вона [пташка] полетіла, 3 вершечка на явір, щебечучи, сіла (Гл., Вибр., 1957, 249); Лікар.. відчинив перед Ясем дверці одної шафи (Ів., Вел. очі, 1956, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 217.