ДБА́ТИ, дба́ю, дба́єш, недок.

1. про кого — що, за кого — що, неперех. Виявляти старання, турботу. Комуністична партія безустанно дбає про задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб трудящих (П’ятдесят років КПРС, 1953, 24); [Кузь:] Ленін — це така людина, що про всіх бідних дні і ночі він думає та дбає (Тич., І, 1957, 260); — Божа тварина любить, щоб дбали за неї (Коцюб., II, 1955, 51); // без додатка, розм. Клопотатися, піклуватися. Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку (Л. Укр., І, 1951, 60).

2. перех., розм. Старанно готувати, виготовляти, заготовляти. Тільки я вже, панібрате, Дбаю не такі Бідним людям на одежу Смухи та нитки (Щог., Поезії, 1958, 114); Рибалка рибку дбав і у мішках носив (Гл., Вибр., 1957, 148).

◊ Рушники́ (скри́ню) дба́ти — готуватися заміж. А дівчата лицялися і рушники дбали (Шевч., І, 1951, 232); Скриню ще рано дбати, дівчата засміють (Горд., II, 1959, 32).

3. неперех., розм. Працювати, заробляти. Як дбаєш, так і маєш (Номис, 1864, № 193); — Бач, вони, у батька живучи, не собі дбали! (Мирний, III, 1954, 328); Вона дівчина бідна, але завжди вбирається краще від господарських дочок, бо їй дбати нема на кого (Л. Укр., III, 1952, 478).

◊ На подзві́н не дба́ти — ні про що не турбуватися. Коло огню старий циган З люлькою куняє. Позирає на приблуду Й на подзвін не дбає (Шевч., І, 1951, 364); Не дба́ти на що, ні про що — не звертати уваги, не зважати на що-небудь, не турбуватися про щось. Мудра голова не дбає на лихі слова (Укр. присл.., 1955, 89); Він ішов, .. ні про що не дбаючи, аж поки не дійшов до робітницької варти (Фр., V, 1951, 433).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 215.