ДА́ЧНИК, а, ч. Той, хто відпочиває на дачі (див. да́ча2). Дехто з дачників каже, що на тих дачах, що на горі, теж єсть гадюки (Л. Укр., V, 1956, 13); // Відпочиваючий взагалі. Влітку вдова наймала хату дачникам (Донч., IV, 1957, 172); * У порівн.— Чому вони [студенти] зараз розсілись, як .. дачники! (Довж., І, 1958, 476).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 215.