ГІРЧИ́ЧНИК, а, ч. Листок паперу або шматок тканини, покритий гірчичним порошком з клейкою речовиною; використовується як лікувальний засіб, що викликає приплив крові. Баба Федора ставила гірчичники, прикладала старому до грудей клунок з розпареними висівками (Донч., III, 1957, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 77.