ГІПНОТИЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Піддавати гіпнозу; усипляти. * У порівн. — А втім, — вів далі Гріпич рівним, безстрасним тоном, ніби гіпнотизуючи, — відношу і той і цей ваш рапорт.. на рахунок хвилевого вияву легкодухості (Мик., II, 1957, 531).

2. перен. Непомітно підкоряти своїй волі, впливові; зачаровувати. Тиша. Поволі-поволі шумить дерево якоїсь тягучої, довгої, дрімотної — гіпнотизує душу (Вас., Незібр. тв., 1941, 228); Очі Потоцького потьмарилися, наче море перед бурею. Здригнулися, насупилися брови. Очі наказували, гіпнотизували (Тулуб, Людолови, І, 1957, 270); — Та скиньте геть оті окуляри, Віталію Несторовичу, не гіпнотизуйте мене туманним склом (Ле, Міжгір’я, 1953, 442); 3 пелени її довго сиплеться на сцену золотим струменем пшениця, гіпнотизуючи людей (Мик., І, 1957, 85); Безхитрісний був [Ничипір], ясний для кожного. Такий гіпнотизує силою своєї певності, за таким підеш, якщо й не захочеш (Руд., Остання шабля, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 73.