ГУЧО́К, чка́, ч. Учасник облави, який виганяє звіра або птаха на мисливців; нагонич. Значно краще полювати .. з гучками (Коп., Як вони.., 1961, 106); Гучки ще були далеко, коли у гущавині з’явився лис (Веч. Київ, 2.ХІ 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 201.