ГУСЛЯ́Р, а́, ч. Музикант, який грає на гуслях, або співець, що акомпонує собі на гуслях. Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата, Та ще й гусляра привела, Якогось чабана Давида (Шевч., II, 1953, 353); * У порівн. Грав вітер, мов гусляр (Воронько, Три покоління, 1950, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 198.