ГУ́РТИК, а, ч. Зменш. до гурт¹. Той чоловік стояв в однім гуртику й балакав про щось (Март., Тв., 1954, 115); * Образно. Він вперше побачив перед собою гуртик самотніх задумливих тополь (Гончар, Таврія.., 1957, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 196.