ГУМНО́, а́, с., діал. Тік з господарчими будівлями біля житла або й за селом. Одної суботи пішов пан по смачній вечері на прохід до огороду, з огороду зайшов на гумно (Фр., II, 1950, 99); Одні витягали вози, другі виїжджали.. у поле, треті переносили снопи з гумна до стодоли, звідки виходив монотонний гук молотарок (Кобр., Вибр., 1954, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 193.