ГУ́МА, и, ж.

1. Еластична речовина, що не пропускає води, повітря і виготовляється шляхом вулканізації каучуку. Застиглий сік каучукового дерева застосовується для виготовлення гуми (Фіз. геогр., 4, 1957, 97); * У порівн. Розігрітий сонцем асфальт вгинався під ногами, як гума (Гончар, II, 1954, 175).

2. Предмет, виготовлений з такої речовини. Після тих зборів у місті він ходив з отакенним синяком на лиці від поліцейської гуми (Козл., Ю. Крук, 1957, 386); Заклав [Головань] великі пальці за підтяжки, відтягнув їх і відпустив. По дебелих грудях ляснула обплетена шовком гума (Руд., Остання шабля, 1959, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 193.