ГУЛЬНЯ́, і́, ж., розм.

1. Те саме, що гульба́. [Роман:] І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати, треті на поріг (Кроп., II, 1958, 31).

2. Веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу. Вітром майнула [Катерина] до гурту, де аж куріла гульня (Вас., II, 1959, 348); Бринять пісні старі й нові, Гульня — до пізніх зір (Мал., Серце.., 1959, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 192.