ГУЛЬБА́, и́, ж., розм. Веселе, галасливе гуляння, що супроводиться випивкою. Гульба точилась до самого світу (Вовчок, І, 1955, 116); Оселився староста в моїй хаті — захиталися стіни від гульби та пияцтва (Мур., Бук. повість, 1959, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 192.