ГУДО́К, дка́, ч.

1. Механічний свисток для подавання сигналів. Ця ж фабрика [штучного шовку] виробляла делікатні речі, тому й голос її гудка був дуже делікатний (Ів., Вел. очі, 1956, 23); Вже гудок на паровозі переривчасто гуде (Забіла, Одна сім’я, 1950, 54).

2. Протяжний низький звук, що утворюється таким свистком. Знадвору долетів гудок автомобіля (Донч., І, 1956, 477); Після гудка робітники зібралися в клубі (Панч, В дорозі, 1959, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 189.