ГРЯ́ДКА, и, ж. Оброблена, підготовлена для вирощування городніх культур земля. З лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник (Мирний, II, 1954, 166); // Земля, признач. для вирощування городніх культур. Мати щороку наймала грядку на городину (Вас., Незібр. тв., 1941, 157); Весна! Господині копають грядки (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 108); // чого. Смуга землі, на якій ростуть городні культури, квіти. На городі, поміж грядками буряків, моркви й усякої городини, вилися доріжки (Н.-Лев., III, 1956, 232); Вони в одному дворі знайшли грядку самосійних квітів і несли своїй Талі величезного осіннього букета (Ю. Янов., II, 1954, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 184.