ГРУНЬ, я, ч., діал. Вершина гори. Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (Коцюб., II, 1955, 308); З-за Красного груня, що маківкою вп’явся в блакитне небо і оповився білою хмаркою, поволі викотилось гірське сонце (Чендей, Вітер.., 1958, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 182.