ГРУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Стверджувати що-небудь переконливими доказами.

2. Покривати грунтовкою полотно, признач. для живопису, або якусь поверхню, що готується для фарбування та нанесення якої-небудь речовини. Ми з братом.. не вилазили з клубу і допомагали Маркові Лукичу малювати декорації, грунтували їх, варили клей (Думки про театр, 1955, 32); Після того як річ [з пресованої тирси] спресовано, її грунтують, шпаклюють, покривають темним лаком (Нар. тв. та етн., 1, 1962, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 182.