ГРО́БИК, а, ч.

1. рідко. Зменш. до гріб, гроб.

2. Насипаний горбик землі на місці, де поховане тіло померлого. — Отут у канаві викопаю йому [сину] гарненьку ямку, положу його любенько.. та разом землею і засиплю, і гробик виведу (Кв.-Осн., II, 1956, 457).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 172.