ГРЕЧА́НИК, а, ч., розм.

1. Хлібний виріб з гречаного борошна. От цар знов загадує, щоб невістки напекли гречаників і принесли йому: хто краще пече? (Укр.. казки, 1951, 173); Згадалась сусідка Вівдя, яка нагодувала хвору дитину гречаником (Донч., III, 1956, 7).

2. тільки мн. Назва пісні і танку. [Мошко:] Всіх, яких скажете: дудочку.., гречаники — нема такого танку, щоб Мошко не заграв (Вас., III, 1960, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 164.