ГРЕ́БІНЬ, беня, ч.

1. Високий дерев’яний стояк із зубцями, на які насаджується пряжа при ручному прядінні. День у день вона вставала вдосвіта, сідала з наймичками за гребінь прясти (Н.-Лев., III, 1956, 86); Соломія склала гребінь, днище, відтягувала в куток прядку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 392).

2. Те саме, що гребіне́ць 1. В цих сінцях панотець вийняв гребінь із кишені, розчесався, обітер чоботи полою (Свидн., Люборацькі, 1955, 24); Мати розчісувала гребенем волосся Остапа й плакала (Довж., І, 1958, 222).

3. Довгастий зубчастий м’ясистий наріст на голові деяких птахів. Здоровенний півень в порваним гребенем, з розбитою головою лежав, одкидавши ноги (Мирний, І, 1954, 237).

4. Верхній край, верхня частина, вершина чого-небудь (гори, стіни, насипу і т. ін.).Вони обоє позлізали з коней і, стоячи на.. гребені гори, гляділи одно на одно (Фр., VI, 1951, 62); Над школою в гребені осокорів велично підводився повний місяць (Гур., Осок. друзі, 1946, 27); Для захисту овочів від дощу гребінь кагата слід.. вкрити соломою (Колг. Укр., 9, 1956, 42); // Вершина хвилі. А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни І розбивали хвостами гребені хвиль (Зеров, Вибр., 1966, 257); Море ще не заспокоїлось, здіймалися великі хвилі, але на їхніх гребенях уже не було білого шумовиння (Донч., III, 1956, 216); // Верхнє ребро двосхилого даху; коньок. Мов чорногуз, маячив [Зарічний] на високому гребені даху (Баш, Надія, 1960, 109).

5. Вузька грядка землі, що нагортається плугом чи підгортальником. — Під буряк, як грядка, повинна бути рілля! Щоб корінь ішов углиб. На гребінь кладіть мені скибу, не перевертайте (Горд., II, 1959, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 162.