ГРЕБІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до гре́бінь 2-4. Гребінчики випорсали з коси у Мар’яни (Вас., І, 1959, 290); На гострих гребінчиках хвиль не було білої піни (Кучер, Чорноморці, 1956, 432).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 162.