ГРАНЬ1, і, ж.
1. Лінія поділу; межа, границя. Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28); Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол. діти, 1960, 391); // Те, що відділяє одне від другого. Багато важких днів пережила вона, будучи на грані життя і смерті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 260); На очах у нас іде дуже цікавий процес стирання граней між народною творчістю і літературою (Рильський, III, 1956, 69).
2. Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею. Многокутники, які обмежують многогранник, називаються його гранями (Геом., II, 1954, 36); Його [камінь-самоцвіт] обов’язково на гранувальній фабриці шліфують, грані наносять, щоб заблищав він, як веселка (Донч., III, 1956, 105); // Ребро, утворене двома пересічними площинами; // перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь. Прийшов день, коли Люба показала й інші грані свого характеру (Вол., Озеро.., 1959, 54); Щодалі він виступав перед нею все новими й новими відмітними гранями (Баш, Надія, 1960, 71).
3. мат. Частина цифр, що виділяється комами чи крапками з великого числа для полегшення дій над ним. Щоб добути квадратний корінь з даного цілого числа, розбивають його, від правої руки до лівої, на грані по дві цифри в кожній (Алг., І, 1956, 117).
ГРАНЬ2, і, ж., діал. Жар. Догоряють поліна в печі, Попеліє червоная грань… (Фр., X, 1954, 30); * У порівн. Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари (Коцюб., І, 1955, 364).
◊ Мов на гра́ні — неспокійно, тривожно. Максим стояв при тих словах мов на грані (Фр., VI, 1951, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 158.