ГРАНИ́ЧИТИ, ить, недок., з чим.

1. Мати спільну границю, суміжні території. Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (Коб., II, 1956, 12).

2. перен. Бути подібним, близьким до чого-небудь, межувати з чимось. Єсть у нас поети, що намагаються писати шаблонні тексти, які граничать з карикатурою (Мал., Думки.., 1959, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 157.