ГРАМОТІ́Й, я́, ч., розм. Письменна, грамотна людина. Ходила [мати] прохати сусіднього хлопця, щоб листа написав синові — грамотія дома не застала (Вас., Вибр., 1954, 13); // Освічена людина; книголюб. Великий був грамотій григорівський садівник Кривенко, не шкодував він грошей на книжки, виписував їх з Москви, Києва і Ленінграда (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 156.