ГРА́БА́Р¹, гра́баря́, ч. Робітник на земляних роботах; землекоп. Колись бідарі ішли в грабарі, а тепер живуть у добрі (Укр.. присл.., 1955, 176); Найбільш характерним для відкритої розробки руд за часів царату був грабар з конякою та хлопчиком-підручним (Гірн. пром.., 1957, 8).

ГРАБА́Р², я́, ч., діал. Гробокопач. Грабарі стиха труну підняли, Бережно в землю її опустили, Яму зарили і горбик звели (Щог., Поезії, 1958, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 150.