ГОСТРИ́ТИ, гострю́, го́стриш, недок., перех.

1. Робити гострим (у 1 знач.). Лагодили [козаки] броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (Стор., І, 1957, 397); — Так ви, дідусю, лишайтеся коси клепать та вчіть, як гострити, мантачити… (Вишня., І, 1956, 316); * Образно. У нього [І. Франка].. люди діляться на два табори: на кривдників, проти яких він гострить як меч своє слово, і покривджених, яким він оддає своє серце (Коцюб., III, 1956, 39).

2. перен., рідко. Робити більш проникливим, напруженим; загострювати (увагу, розум і т ін.) Зненависть до тої фігури [панни Анелі] гострила мою увагу (Коцюб., II, 1956, 256); Тепер перед ним розкрився зовсім новий світ ідей, що гострив його розум і глибоко хвилював серце (Кол., Терен.., 1959, 165).

◊ Гостри́ти зу́би див. зуб; Гостри́ти ножа́ (соки́ру, меч і т. ін.) на кого — замишляти що-небудь проти когось. [Зося:] І раз у раз так страшно робиться мені, коли я чую ім’я Гната! Сава його так любить, а він на Саву ножа гострить (К.-Карий, II, 1960, 296); Він [Т. Г. Шевченко] закликав громадою обух сталить, сокиру гострити на проклятих тиранів (Тич., III, 1957, 80); Гостри́ти о́чі на кого — те саме, що Стріля́ти очи́ма на кого (див. о́ко). — Катря на тебе так очі гострила, що мені тільки у ченці одна дорога (Рибак.,Час.., 1960, 180); Гостри́ти язика́ — говорити дотепи. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (Дор., Три богатирі, 1959, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 145.