ГОРОДОВИ́К, а́, ч. У царській Росії — нижній чин міської поліції. — Одішлемо її в участок, — радить стиха старого городовика молодий, безусий (Вас., І, 1959, 342); [Тарас:] Це у вас на селі урядники, а в Києві городовики (Сміл., Черв. троянда, 1955, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 136.