ГОРБУ́Н, а́, ч., розм. Те саме, що горба́нь. Низенький горбун пішов до воріт, несучи в душі своїй гнів і образу на Шумейка (Шиян, Баланда, 1957, 105); Від радості горбун не знав, що робити (Чаб., Балкан. весна, 1960, 90). .

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 126.