ГОНЕ́ЦЬ, гінця́, ч. Особа, яку посилають з терміновим дорученням, повідомленням; посланець. Аж нараз приносить гонець лист Страхині від матері, — у листі погані вісті (Фр., XVI, 1955, 15); Прискакав засапаний гонець і сказав, що новгородці вже в Галичі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 122.