ГОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., рідко.

1. Ставати голим, нічим не вкритим. Вітер — аж пісок голів: зганяє воду з піску — він і голіє (Сл. Гр.).

2. перен. Убожіти. Живемо без змін: багатіти немає змоги, а голіть дальше нікуди (Укр.. присл.., 1955, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 108.