ГОЛУБЛИ́ВИЙ, а, е. Схильний до голублення. — Що ти голову їй морочиш, Голубливій та молодій? (Мал., І, 1956, 293); // Сповнений ніжності, ласки. Говорить вона і огортає мене всього голубливим поглядом (Кол., На фронті.., 1959, 19); Борджомела, Борджомела [річка в Боржомі], Наче дівчина весела, ..А для мене ти пестлива, Ніжно, ніжно голублива. Біля тебе я щаслива (Забашта, Вибр., 1958, 70); Подихав теплий, голубливий вітрець, навіваючи м’яку розчуленість і ніжність до всього живого (Кач., Вибр., 1953, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 119.