Про УКРЛІТ.ORG

голосити

ГОЛОСИ́ТИ1, ошу́, о́сиш, недок.

1. Голосно плакати. Голодна дітвора голосить (Стор., І, 1957, 31); Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав (Н.-Лев., II, 1956, 340); * Образно. На Дніпро позирав [козак], ..Сині хвилі голосили (Шевч., І, 1951, 381).

2. за ким, над ким, по кому і без додатка, заст. Голосно причитати (при виконанні похоронного або весільного обрядів); тужити. От покликали Настю, а замість її поставили другу жінку, щоб голосила над покійною (Кв.-Осн., II, 1956, 93); Всі молодиці плакали й казали, що ніхто в цілому селі не вмів так гарно голосити, як молода Любка (Н.-Лев., II, 1956, 96); Чому не заводить [ненька], не голосить по покійнику..? (Фр., І, 1955, 134).

3. Кричати, вигукувати що-небудь. А дрібнота [дрібне панство] Уже за порогом Як кинеться по улицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Шевч., І, 1951, 248).

Гва́лтом голоси́ти — кричати в один голос. Тутешні земляки наші (а надто панночки) як почули, що мені бог таке добро посилає, то ще трошки подурнішали. Гвалтом голосять: не до пари, не до пари! (Шевч., VI, 1957, 217).

ГОЛОСИ́ТИ2, ошу́, о́сиш, недок., перех., діал. Поширювати, обнародувати. Рутенців плем’я перед ним [князем] Хилило чоло покірно І голосило на весь світ Його славу безмірно (Фр., XIII, 1954, 421); Судити когось на підставі факту, словагоді! Здається, говоримо про когось правду, а ми голосимо неправду. В осуді когось треба великої обережності (У. Кравч., Вибр., 1958, 279).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 116.

вгору