ГОЛОМО́ЗИЙ, а, е, розм.

1. Без волосся на голові; лисий або голений. Пан Демид Пампушка, голомозий, без жодного слідочка чуба козацького, моторний товстун (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 10); Всі вони [батарейці] були, як один, голомозі. Мали за звичай голити один одному голови в усяких умовах, влітку і взимку (Гончар, І, 1954, 241); * Образно. Вітри вмерзали в землю голомозу, Як в лід вмерзають крила мертвих птиць (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 92).

2. у знач. ім. голомо́зий, зого, ч., зневажл. За часів Січі — про турків і татар, які мали звичай голити голови. [Микита:] Та й добру ж дали ми одсіч голомозим!.. Пужнули татарву так, що тільки п’ятами закивали (Кроп., V, 1959, 557).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 114.