ГОЛО́ДНИЙ, а, е.

1. Який відчуває голод (у 1 знач.). Хто голий, голодний під тином сидить? (Шевч., І, 1951, 41); Між хатами никають голодні кози, смикають стріхи корови (Н.-Лев., І, 1956, 50); Голодні горобці цвірінькали, як діти (Рильський, II, 1946, 230); // Який виражає голод. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (Горд., II, 1959, 197); * Образно. А тут, серед поля, скиглить.. люд свою голодну пісню… (Мирний, І, 1954, 344); // у знач. ім. голо́дний, ного, ч. Той, хто відчуває голод, постійно голодує. Голодний у степу знайшов Мішок з шагами. Узяв — і кинув геть: — Я думав — з сухарями! (Бор., Тв., 1957, 144).

2. Який настав від голоду; викликаний голодом. — Так отсе так, руки поскладавши та ями покопавши, так і дожидати голодної смерті? — казала громада (Кв.-Осн., II, 1956, 126); То був справжній голод, голодне лихо, що примушувало про все на світі забувати (Мирний, IV, 1955, 255); Спалахнула різачка, голодний тиф, а сиверяни тільки головами хитали й говорили, пихкаючи люльками: — Що ж воно, панове, буде? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 48).

3.Бідний на хліб та інші продукти харчування; неврожайний. Для мене, здається, готувався до свята справжній бенкет, так наче я.. приїхав з голодного краю (Коцюб., II, 1955, 358); А через рік, в голодне сухоліття, він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (Стельмах, Хліб.., 1959, 19).

4. розм. Який не задовольняє потреби в їжі; недостатній. — Ясь виїв аж дві тарілки борщу, а мама сміються та кажуть: мабуть, тебе жінка держить на голодному столі, — говорила далі щебетуха (Н.-Лев., І, 1956, 151); Виснажені голодним пайком на Західному фронті, вони [німецькі солдати] прийшли сюди, ніяк не можучи наситити жадобу свого зіпсованого шлунка (Кол., На фронті… 1959, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 114.